vladКочетков Владимир

Старший юрист практики ІТ-права

27.05.2021

Нещодавно Мережею прокотилася хвиля новин про «податок на Google», запропонований законопроєктом №4184 і прийнятий у першому читанні парламенту 17 лютого 2021 року. Реакція на нормативний акт виявилася змішаною: пересічний громадянин традиційно побурчав на жадібність влади, чиновники незрозуміло представили законодавчу ініціативу як одну з битв у війні держави з кіберпанківськими корпораціями, а ІТ-індустрія так нічого і не зрозуміла, хоча вже мала б мати досвід роботи з подібним правовим режимом в інших країнах. Пропонуємо розібратися в світовій тенденції реформування податків на додану вартість, адже Україна відстає від неї років на 15.

Оподаткування електронних послуг у ЄС

Стрімкий розвиток ринку хостингу і хмарних послуг у 2000-х роках породив ринок оплачуваних електронних послуг, що надаються транскордонно, і це створило цікавий парадокс із оподаткуванням:

  1. Податок на додану вартість мав би сплачувати постачальник послуг, але він надає послуги за кордоном (тобто експортує послуги) і тому від податків звільнений.
  2. Одержувач послуги податок не сплачує, бо він податками традиційно не переймається.

Отже, непрямі податки начебто хтось мав би платити, але в державних органів не виходило чітко вказати пальцем на платника.

Державні органи не могли терпіти настільки фундаментальну діру в дохідній частині бюджету, а до того ж, до середини 2000-х у ЄС назріла необхідність гармонізації непрямого оподаткування, що призвело до прийняття Директиви 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 р. «Про загальну систему податку на додану вартість». Принцип оподаткування електронних послуг був наступним:

  1. Якщо постачальник і одержувач В2С-послуг знаходиться в ЄС, застосовується ставка ПДВ країни постачальника.
  2. Якщо постачальник В2С-послуг знаходиться за межами ЄС, а одержувач знаходиться в ЄС, застосовується ставка ПДВ країни одержувача.

floppy diskБільшість ІТ-компаній нововведення проігнорували, адже без сильної політичної волі та міжнародного співробітництва забезпечити виконання директиви було неможливо. Корпорації-мастодонти, достатньо великі, щоб накликати на себе гнів регулятора (такі як Amazon и Paypal), почали вести діяльність через представництво в Люксембурзі, де застосовували найнижчу на той момент ставку ПДВ у Європі.

До 2015 року держави Європейського Союзу змогли домовитися припинити платити ПДВ у казну Люксембургу, розширили співробітництво і ввели «режим одного вікна» (Mini One Stop Shop, або MOSS), згідно з яким компаніям-платникам необхідно було бути зареєстрованими в одній країні ЄС, вести облік щодо кожного споживача, застосовувати ставку ПДВ країни споживача в ЄС, декларувати і сплачувати ПДВ у «єдине вікно» зі вказанням розміру виплат за кожною країною.

Важко і незручно? Безперечно! Систему було багато разів модернізовано, проте й сьогодні компаніям з європейськими продажами доводиться проходити реєстрацію і подавати такі річні звіти.

Оподаткування електронних послуг у США

На відміну від європейських країн, у США немає податку на додану вартість, а замість нього застосовується податок на продаж (Sales Tax). Компанії традиційно сплачують його за місцем ефективного ведення діяльності, що донедавна було визначено прецедентом National Bellas Hess vs. Department of Revenue of Illinois (1967) як фізичне представництво компанії.

З розвитком дистанційної торгівлі Штати робили спробу утримати податок на продаж з імпортованих товарів і послуг. Заслуговує на увагу справа Quill Corp. vs. North Dakota (1992), в якій споживач стверджував, що функціонування дискет (sic!) корпорації Quill у дисководах комп’ютерів, які знаходяться в Північній Дакоті, створює економічну присутність цієї корпорації в цьому штаті. Аргумент був судом відкинутий, проте у формулюванні вже читаються знайомі абриси сучасного розуміння SAAS.  Quill Corp. виграла справу.

Натхнений податковою реформою в ЄС у 2015 році штат Дакота (цього разу Південна, а не Північна) прийняв закон, що вимагав стягувати податки з оборотів за продажами, отриманими зі штату, якщо річний дохід, отриманий у Південній Дакоті, перевищує 100 000 USD.  У наступні пару років до ініціативи приєдналися Алабама, Індіана, Теннессі та Вайомінг, які ввели в безпосередню практику критерій економічного зв’язку (economic nexus).

Компанії Wayfair, Overstock.com і Newegg негайно спробували завадити деконструкції прецеденту Quill Corp. vs. North Dakota. Судовий розгляд тривав два роки і дійшов до Верховного Суду США, який став на бік штату Південна Дакота у справі South Dakota vs. Wayfair, Inc. (2018). Сьогодні вже майже кожен штат США застосовує критерій economic nexus до транскордонних товарних продажів, а кожен другий — і до електронних послуг.

doom order form

Оподаткування електронних послуг в інших країнах

ЄС і США як економічні та політичні лідери зламали світовий підхід до збору непрямих податків за місцем перебування провайдера товарів і послуг, адже перенесли податкову юрисдикцію до місця перебування одержувачів товарів і послуг. До тенденції одразу почали приєднуватися найбільші економіки, зокрема:

  • в 2015 році — ПАР і Японія;
  • в 2016 році — Нова Зеландія;
  • в 2017 році — Росія, Австралія та Індія;
  • в 2018 році — Туреччина, ОАЕ, Аргентина і Бразилія;
  • в 2019 році — Канада;
  • в 2020 році — Чилі, Мексика та Індонезія;
  • в 2021 році — Філіппіни і Таїланд…

…і крім вищезгаданих — ще п’ять десятків менших країн. Очевидно, що Україна зі своїм «податком на Google» наслідує світову тенденцію з деяким запізненням.

На жаль, доведеться змиритися, що рано чи пізно податку на додану вартість на електронні послуги — бути. Дивує те, що ІТ-ринок сприйняв із нерозумінням той факт, що його послуги, як виявилося, оподатковуються за кордоном.

Як правильно сплатити податки за кордоном

Бізнесу, що виходить на світовий ринок електронних послуг, необхідно визначитися з тим, як буде вестися діяльність і оброблюватися платежі:

  • через платформи третіх осіб (Apple Store, Google Play, Microsoft Store) або
  • безпосередньо через платіжні системи.

У першому випадку — простіше. Великі онлайн-платформи беруть на себе роль податкового агента. Вони самостійно визначать місцезнаходження покупця і стягнуть із транзакції застосовуваний податок. До недоліків такого методу можна віднести комісії до третини прибутку і сплату деяких податків, що їх за безпосереднього продажу можна було б уникнути (наприклад, якщо ви маєте обороти нижче оподатковуваного мінімуму або невелику кількість транзакцій).

У другому випадку, коли транзакції відбуваються безпосередньо з клієнтами, ІТ-бізнесу доводиться брати тягар непрямого оподаткування на себе. Налагодити цю непросту рутину допоможе компанія VigoLex. Наші фахівці допоможуть стартапу і бізнесу, що виходить на світовий ринок:

  • виділити головні ринки збуту;
  • визначити режим оподаткування і ставки податків на кожному з головних ринків;
  • запровадити облік транзакцій для цілей оподаткування;
  • зареєструвати компанію в головних міжнародних системах подання звітів і сплати податків (MOSS у ЄС і SSTRS у США);
  • зареєструвати компанію в окремих юрисдикціях, що не обмінюються податковою інформацією (Росія, Індія);
  • налагодити відносини з провайдерами автоматизованого податкового обліку (Avalara, Octobat та ін.);
  • організувати облік і сплату податків за кордоном.

Перспективи України

Очевидно, що українському ІТ-ринку недовго лишатися вільним від непрямого оподаткування. Коли саме юрисдикція почне застосовувати оподаткування до цифрових товарів і послуг, невідомо. Але точно можна сказати, що це станеться не пізніше 2023 року, як зазначено в п. 26-1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу.

Спеціалісти юридичної компанії VigoLex ознайомилися із законопроєктом №4184 і можуть сміливо заявити, що в разі прийняття цього закону вони зможуть компетентно надати бухгалтерські та юридичні послуги іноземному бізнесу, що має цифрові продажі в Україні більш ніж на 1 мільйон гривень.

Невідворотні лише смерть і податки…

…з податками ми можемо вам допомогти.