sergey

Сергій Буяджи

Партнер

17.02.2022

Переміщення бізнесу з однієї країни в іншу уже давно не є чимось новим та секретним. Проте, через потенційну агресію Російської Федерації проти України компанії, які раніше ніколи не замислювалися про переселення працівників в інші країни, почали активно цікавитися релокацією.

Отже, релокація, або релокейт (від англ. слова relocate, relocation – переміщувати, переміщення), – це переміщення бізнесу з однієї країни в іншу. Іншим значенням цього слова може бути переїзд усіх або частини працівників компанії з однієї країни в іншу, або переїзд бізнесу / працівників з одного місця на інше в межах однієї країни. Сьогодні ми поговоримо про «класичну» релокацію, тобто переїзд за кордон.

Зазвичай причинами переміщення бізнесу за кордон можуть бути:

  1. пошук нових ринків, масштабування бізнесу за кордон та відкриття дочірніх компаній або філій, на роботу до яких відряджають частину кваліфікованих працівників з іншої країни;
  2. пошук юрисдикцій із більш дешевою робочою силою або з нижчим оподаткуванням з метою оптимізації витрат компанії;
  3. пошук юрисдикцій зі стабільною економікою та державною підтримкою стартапів;
  4. погані економічні, соціальні умови життя в країні, політична нестабільність та загроза воєнних дій. На жаль, саме ця причина є на сьогодні чи не найвагомішою для українського бізнесу.

Проте, безвідносно до причини релокації, слід готуватися до того, що ця процедура є недешевою і досить складною, як юридично, так і морально й технічно.

shutterstock 592625324

По-перше, слід визначитися з юрисдикцією, куди планується переміщувати бізнес. На даний час багато українських компаній переміщуються на Кіпр, до Польщі, Чорногорії, Словаччини, Хорватії. Рідше – до Німеччини, Швейцарії та Великобританії, що пояснюється дороговизною таких країн та досить складною процедурою оформлення документів, що дають право на тривале проживання та роботу.

По-друге, отримати попередню згоду працівників, які працюватимуть за кордоном. Звичайно, найчастіше погоджуються молоді спеціалісти, які не мають сімей та інших міцних зв’язків із батьківщиною та бажають отримати новий досвід, удосконалити знання іноземною мови та й просто поподорожувати. Значно складніше перемістити «сімейних» працівників, оскільки у такому випадку доведеться оформлювати документи на тимчасове або постійне проживання їхніх дружин (чоловіків) та дітей, а також повністю або частково оплачувати витрати, пов’язані із таким переїздом. Та й наважитись на такий крок одруженим значно складніше, враховуючи що за переїздом постане ціла низка побутових питань: пошук та оформлення до дитячого садочка або школи, медичне страхування, а головне – адаптація дітей до нового середовища.

По-третє, знайти локальних юристів або консультантів з міграційних питань, які зможуть кваліфіковано супроводжувати усі етапи переїзду. Як би добре ви не були обізнані зі специфікою певної країни, все одно при релокації виникає дуже багато різних питань, як юридичних, так і технічних, мовних та побутових, тому необхідно мати спеціалістів, які допоможуть вам мінімізувати втрати часу, грошей та нервів.

Після обрання країни для переміщення бізнесу починається складний і рутинний шлях оформлення документів. Оскільки йдеться про переміщення компанії, а не про персональний переїзд, то слід розпочати з реєстрації нової компанії за кордоном (більш рекомендований варіант) або відкриття філії чи представництва існуючої компанії.

Оскільки в цій компанії фактично працюватимуть українські спеціалісти, вона повинна буде мати не лише юридичну адресу, але й офіс, що вимагає фактичного пошуку приміщення, укладення договору оренди та вирішення низки питань, починаючи від купівлі меблів і закінчуючи підключенням інтернету. Проте, на перший час для деяких видів бізнесу (наприклад, ІТ, консалтинг тощо) можуть підійти місця в коворкінгу, повністю адаптованому під потреби сучасного офісу.

Саме новоутворена іноземна компанія виступатиме «замовником» українських спеціалістів. Залежно від юрисдикції директором може бути або місцевий громадянин, або іноземець (українець). І якщо з працевлаштуванням українського директора, зазвичай, проблем не виникає, то оформлення документів на право на роботу для інших спеціалістів вимагає дотримання певної процедури.

Незважаючи на значні відмінності у вимогах до такої процедури у різних країнах, об’єднуючим фактором є те, що іноземна компанія зобов’язана «пояснити», чому вона бере на роботу не місцевих працівників, а іноземних. Найбільш розповсюдженою причиною є те, що компанія після кількох «невдалих» спроб знайти спеціалістів, які відповідають низці специфічних кваліфікуючих ознак (наприклад, знання української мови та певний рівень знань у сфері програмування), змушена шукати їх за кордоном. Ось саме після цього і розпочинається видача запрошень на роботу, оформлення уповноваженими органами посвідок на працевлаштування (назва документу умовна, оскільки вона може відрізнятися як за назвою, так і за обсягом прав та обов’язків у кожній країні) та інших документів.

За будь-яких обставин серед документів, які знадобляться для переміщення працівників, є (перелік неповний і може відрізнятись у різних країнах):

  • закордонний паспорт;
  • документи про освіту та документи, що підтверджують професійний рівень, наприклад, патенти, свідоцтва про реєстрацію авторських прав тощо (за наявності);
  • довідка про несудимість (вимагається у більшості країн);
  • документи, що підтверджують майновий стан та джерело походження коштів (навіть якщо ці документи не знадобляться при оформленні власне посвідки на проживання або дозволу на роботу, вони обов’язково будуть потрібні, наприклад, при відкритті персонального рахунку в іноземному банку або при оренді квартири). Навіть якщо роботодавець бере на себе всі клопоти, пов’язані з розміщенням працівників (наприклад, орендує приміщення на себе, а не на конкретного працівника), фінансові документи все одно можуть стати в нагоді, тому їх дуже бажано мати з собою.

Якщо працівник має сім’ю та планує переїжджати разом із нею, то до наведеного списку документів додаватимуться ще аналогічні документи іншого з подружжя, свідоцтво про шлюб та свідоцтва про народження дітей.

Зрозуміло, що окрім закордонного паспорту, усі інші документи мають бути апостилізовані. Вимога щодо необхідності проставлення апостилю не поширюється на учасників Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінської конвенції) від 22 січня 1993 р. Проте, в силу політичних причин останнім часом окремі країни-учасниці порушують вимоги зазначеної конвенції та вимагають проставлення апостилю на офіційних документах.

Крім того, переклад усіх документів має бути посвідчений нотаріально. Водночас у деяких країнах діє вимога, що переклад має бути зроблений лише сертифікованими місцевими перекладачами або що нотаріально посвідчені копії мають бути зроблені або у консульстві відповідної країни в Україні, або у місцевого нотаріуса.

Отже, нюансів багато. І їх неможливо ані описати в одній статті, ані передбачити наперед, тому команда ВігоЛекс готова поділитися власним досвідом та допомогти пройти непростий шлях релокації разом.