Ганна Буяджи

Керуючий партнер, адвокат, директор адвокатського об’єднання «VigoLex»

29.12.2021

Одним із найскладніших питань у теорії довірчих відносин є питання правової природи прав на майно у різних суб’єктів довірчих правовідносин та поняття й обсяг бенефіціарної власності. До речі, обсяг повноважень власника залежить не лише від того, чи це відносини трасту, чи інших форм управління майном, але і від конкретної юрисдикції, де виникали відповідні відносини. Такий стан справ пояснюється принципово різними підходами до розуміння титулу власника у країнах загального та континентального права.

Так, в країнах англо-американської системи права існує загальновизнане правило, що у «класичному» трасті право власності назавжди переходить до довірчого власника у момент створення трасту. З цього моменту первісний власник не лише втрачає свої права на майно – він втрачає можливість вчиняти будь-які дії щодо майна або будь-який вплив на трасті. Юридично та фактично єдиним власником майна визнається довірчий власник, тоді як вигодонабувач має лише бенефіціарний інтерес у трасті, тобто право вимоги до довірчого власника у межах умов документа про створення трасту (наприклад, право вимагати сплати певної частки доходу від управління).

Проте з часом поряд із «класичними» трастами виникла ціла низка конструкцій управління майном, коли юридично право власності на майно переходить, а фактично бенефіціар (може бути або первісним власником, який призначив себе вигодонабувачем, або третьою особою) отримує можливість формально або неформально впливати на процес управління трастом, давати обов’язкові для виконання вказівки довірчому власнику тощо. У такому випадку почали говорити про «номінальні» трасти, тобто трасти, де довірчий власник виконує права власника «номінально». Відповідно, у такому випадку передбачається, що вигодонабувач має бенефіціарне право на майно, передане у траст.

Зокрема, у праві України під поняттям бенефіціарної власності маються на увазі права фізичної особи, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб.

Так, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 р.№ 361 кінцевим бенефіціарним власником є:

для юридичних осіб – будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, – засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для інших подібних правових утворень – особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є:

• принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов’язаних осіб, чи
• здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами або їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також
• вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, приймати обов’язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

Зазначений підхід до розуміння бенефіціарної власності у корені відрізняється від підходів у країнах загального права. Навіть не просто відрізняється, а прямо йому суперечить, що свідчить про те, що, на жаль, поняття трасту та інших трастоподібних конструкцій є не до кінця зрозумілим навіть для законодавця.

З іншого боку, треба бути об’єктивним, оскільки схоже розуміння бенефіціарної власності не є новим для контролюючих, зокрема і податкових органів різних країн світу. Воно дає можливість уповноваженим органам «пред’являти претензії» справжнім власникам майна, а не особам, які володіють ним лише формально (тобто хоча і є юридичними власниками майна, проте не мають жодного фактичного контролю над майном).

Таким чином, щоб визначити, хто саме є кінцевим бенефіціарним власником у трасті, необхідно встановити особу, яка незалежно від формального володіння має  реальний вплив на управління трастом, а також враховувати особливості кожної конкретної юрисдикції.