Оптимізацію бізнес-процесів та повсякденне життя сучасної людини практично неможливо уявити без використання «хмарних» сервісів. Google Drive, Microsoft OneDrive, iCloud та чимало інших інструментів допомагають забезпечувати гнучкість операційної діяльності бізнесу незалежно від його масштабів та спеціалізації.

У цій статті ми спробуємо розігнати хмари невизначеності навколо юридичного, а саме договірного оформлення використання «хмарних» технологій і зупинимося на моделі Software-as-a-service (SaaS), оскільки щодо неї завжди виникає найбільше спірних питань.

Як завжди, почнемо з матчастини. Що ж таке SaaS?

Програмне забезпечення як послуга (SaaS) – це модель розповсюдження програмного забезпечення (ПЗ, софт), в якій постачальник робить програми доступними для користувачів через веб-браузер або додаток, розміщуючи програми на так званій «хмарі». «Хмара», або хмарне сховище даних (англ. cloud storage) – спосіб зберігання даних на численних серверах, що надаються в користування клієнтам. На відміну від моделі зберігання даних на власних серверах, придбаних або орендованих спеціально для подібних цілей, кількість або внутрішня структура серверів користувачу не відома. Дані зберігаються й обробляються в «хмарі», яка, з точки зору користувача, є одним віртуальним сервером.

Користувачі не завантажують та не апгрейдять back-end на своєму пристрої (комп’ютер, смартфон, планшет), не можуть його копіювати та розповсюджувати, а тому лише користуються функціональними можливостями ПЗ в режимі онлайн. Користувачі працюють з front-end і, відповідно, можуть здійснювати налаштування, пов’язані з доступом до такого сервісу.

Саме за такою схемою ми щодня використовуємо сервіси електронної пошти, авторизуючись у системі шляхом введення логіну і паролю, а також створюємо файли на Google Docs. Постачальник, зі свого боку, управляє всім, що стосується ПЗ, включаючи безпеку, доступність, зберігання даних, продуктивність.

Справи юридичні

На перший погляд, ніби все зрозуміло: постачальник розміщує і обслуговує ПЗ, а користувач юзає його функціонал. Однак, оскільки відповідно до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, ПЗ є об’єктом авторського права (один з видів прав інтелектуальної власності) і охороняється як літературний твір, виникає питання, яку договірну конструкцію слід обрати для врегулювання відносин у SaaS. На практиці трапляється безліч варіантів – договір про надання послуг, договір найму, ліцензійний договір, змішані договори. Причому, чи не найбільше SaaS контрактів укладаються як ліцензійні договори і передбачають надання користувачу ліцензії на використання софту постачальника.  Такий підхід має право на життя, але, з огляду на правову природу SaaS, він видається не зовсім обґрунтованим. 

Чому? Давайте спробуємо розібратися.

Ліцензійний договір VS Договір про надання послуг

Якщо звернутися до українського законодавства, то відповідно до ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України (ЦК), за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК та іншого закону. Оскільки відповідно до ст. 433 ЦК ПЗ є об’єктом авторського права та охороняється як літературний твір, у такому разі необхідно також керуватися положеннями спеціального Закону України «Про авторське право і суміжні права».  

До найважливіших положень ліцензійного договору на використання ПЗ належать: 1) положення про способи використання ПЗ – звертаємо увагу, способи використання, не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату; 2) вид ліцензії – виключна або невиключна. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром ПЗ та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у  сфері, обмеженій ліцензією. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром програмного забезпечення у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері; 3) строк дії договору; 4) територія дії; 5) винагорода за використання; 6) порядок передачі об’єкта; 7) право надавати субліцензії тощо.

Більшість способів використання об’єктів авторського права за ліцензійним договором (наприклад, право розповсюджувати ПЗ, здійснювати переробку, адаптацію) передбачають наявність примірника твору, наприклад, цифрової копії ПЗ, яка зберігається на пристрої користувача. 

У моделі SaaS усе ПЗ знаходиться на «хмарній» інфраструктурі постачальника, а користувач отримує лише дозвіл на доступ до них з метою використання функціоналу без можливості завантажити чи скопіювати софт.

Іншими словами, користувач отримує послугу у результаті доступу до онлайн-сервісу (надсилання імейлів, створення, редагування та збереження документів тощо), а не софт як об’єкт авторського права. ПЗ лише використовується постачальником для надання певної послуги.

Важливою характеристикою будь-якої послуги є якість. Уявімо, співробітники вашої компанії мають корпоративну пошту у поштовому сервісі, і одного дня замість важливих повідомлень вони бачать «error 404» та не можуть увійти до свого облікового запису. Бізнес зупинився, повідомлення не надсилаються, а документи, збережені на «хмарі», недоступні. Що робити у такій ситуації? 

Дії постачальника у разі виникнення недоліків або порушень, швидкість їх усунення та години, в які доступна технічна підтримка, а також заходи безпеки повинні бути передбачені договором про рівень обслуговування або Service level agreement (SLA), який і визначає межі відповідальності. У разі виникнення проблем з роботою сервісу SLA зобов’язуватиме постачальника усувати такі баги у встановлені договором строки, а користувач матиме право вимагати виконання цього зобов’язання і, можливо, якщо це передбачено договором, вимагати компенсації. Але на практиці часто SLA не укладається як окремий договір, а положення про рівень обслуговування включаються до договору про надання послуг.

Проясненню бути

Отже, найбільш оптимальною договірною конструкцією для регулювання відносин у SaaS є договір про надання послуг доступу до онлайн-сервісу, що відповідає суті, характеру відносин і обсягу прав та обов’язків постачальника та користувача. 

Звичайно, кожне «хмарне» рішення потребує індивідуального підходу. Згадаємо лише філософію Microsoft – Software Plus Services (Програмне забезпечення плюс Послуги). По суті, йдеться про одночасне використання ПЗ за ліцензією із влаштуванням його на пристрій та використання хмарних сервісів. 

Команда VigoLex готова взяти на себе усі складні юридичні питання і зберегти вам час для креативу та творчості.